Пряма мова
Лист Глави УГКЦ кардинала Любомира Гузара до Прем'єр-міністра України Віктора Януковича у зв'язку з 70-ми роковинами Голодомору в Україні
Високодостойному панові Вікторові Януковичу, Прем'єр-Міністрові України,
Голові Організаційного комітету з підготовки та проведення заходів у зв'язку з 70-ми роковинами голодомору в Україні
Високодостойний пане Прем'єре!
Ці рядки пишу з болем серця і бажаю відразу попередити Вас про те, що маю намір зробити цей лист відкритим.
Щонайменше рік заздалегідь було заплановано вшанувати пам'ять багатомільйонних жертв голодомору, який прокотився жахливою хвилею по Україні 70 років тому. На суботу, 22 листопада, було передбачено два заходи на найвищому державному рівні - значить передбачувалось хвилину монументальну. Задум був прекрасним, а виконання - жалюгідним.
Пам'ять подій рівня голодомору це націєтворчий елемент, це підкреслення фундаментальної вартості, яка об'єднує суспільство, яка пов'язує нас з минулим, без якого не може сформуватись єдиний державний організм ані сьогодні, ані в майбутньому. Для цього, одначе, потрібно співучасті усіх разом, в одному й тому самому місці і в той самий час.
На запланованому на суботу 22 листопада вранішньому заході біля пам'ятного Знаку жертвам голодомору 1932-33 років на Михайлівській площі в Києві - цього забракло. Там були деякі представництва, але далеко не усі. На мою думку, там мали би бути присутніми представники всіх трьох гілок влади, всіх рівнів: центрального, обласного, місцевого. Там повинні були б бути представництва від кожної області України, всіх суспільних верств, світу науки, культури, робітництво і селянство, представники усіх видів мас-медіа, представники усіх Церков і релігійних організацій, незалежно від того, молитимуться вони чи ні за упокій душ невинно убієнних голодом.
Туди мали б усі ми зійтися, навіть, якщо б на коротку хвилину, навіть, щоб цілком мовчки, подивившись один на одного, щоб відчути що усі разом ми є велике „одне", об'єднані спільними вартостями непересічного і небуденного характеру. Так ми були б належно вшанували тих, хто нам залишив велику спадщину, але цього, на жаль, не сталось. Менші, буденні, проминаючі вартості переважили і ми всі втратили прекрасну нагоду заманіфестувати і угрунтувати нашу єдність.
Хто тому винен? На мою думку, організатори, яким не вистачило зрозуміння величі і цінності цієї хвилини.
Ділюся з Вами цими своїми рефлексіями, бо ми не використали в критичний перехідний час великої нагоди і в надії що таке у майбутньому не повториться.
З належною повагою
+ Любомир
Документ на офіційному сайті УГКЦ
Матерiали
|
