21 листопада 2004 р. – День Жалоби за жертвами голодомору 1932-33 рр.

Восени 2004 року відбудеться чергова серія заходів на державному і регіональному рівні з вшанування пам’яті жертв голодомору 1932-33 рр. Ці заходи стануть логічним завершенням цілого року роботи в контексті 71-х роковин голодомору, яку проводили тисячі небайдужих до власної історії людей з усіх куточків України.

Планується, зокрема, оголосити результати конкурсу зі створення меморіалу жертвам голодомору у Києві, встановити пам’ятники в регіонах, провести низку наукових конференцій з тематики голодомору. Це, так би мовити, необхідний мінімум, який ми, сучасні українці, маємо зробити не стільки для мільйонів загиблих під час тієї страшної трагедії, а, скоріше, для наших нащадків, які повинні завжди пам’ятати про голодомор і робити все, щоб подібна трагедія ніколи не повторилася у будь-якій формі.

Поступово, рівень громадської уваги до голодомору зростає. Відкриваються архівні фонди, публікуються свідчення очевидців. Нація починає усвідомлювати, який жах пережили наші діди та батьки. Але на думку багатьох, як дослідників, державних діячів, так і простих громадян, всього, що відбувається, недостатньо для подолання негативних наслідків голодомору на рівні національної свідомості, в масштабах всієї нації.

Про недостатній рівень усвідомлення причин голодомору, його наслідків і, зокрема, про нерозуміння того, що з цим треба робити далі, свідчать багато фактів. Книжки дослідників голодомору видаються мізерними тиражами. Конференції збирають дуже невелику кількість зацікавлених. Інформація про них не доходить до широкого загалу.

Наочною ілюстрацією цього також стали події у Верховній Раді України. Під час парламентських слухань щодо вшанування пам’яті жертв голодомору, які відбулися 12 лютого 2003 року, окремі політичні сили намагалися заперечити штучний характер голодомору. Через три місяці, 14 травня, під час спеціального засідання Парламенту щодо вшанування пам’яті жертв голодомору одна фракція в повному складі залишила залу засідань. З вигляду представників деяких інших фракцій було зрозуміло, що їм байдужа проблема голодомору.

Характер обговорення був відображений у нечіткому формулюванні Звернення учасників спеціального засідання до Українського народу щодо визнання голодомору актом геноциду проти української нації. Просто звинувачувати депутатів в недостатній увазі і нерозумінні значення голодомору для історії України немає сенсу, бо це непродуктивно. Їх ставлення віддзеркалює ставлення народу до цієї трагедії. Хтось пам’ятає, хтось встановлює власним коштом пам’ятники жертвам, створює музейні експозиції, збирає свідчення. Хтось намагається уникати цієї теми. Для деяких вона взагалі не існує. Такий стан речей пояснюється цілим комплексом причин. Так дається взнаки повне замовчування факту голодомору радянським керівництвом на протязі більш ніж 50 років. Так, зокрема, проявляється відсутність свідомої державної політики незалежної України щодо донесення правди про голодомор до українського народу та світової спільноти.

В 2004 році виповнюється 71 рік з того часу, як голодна смерть у мирний період, на найродючішій землі у світі обірвала мільйони людських доль. Ці сумні роковини, сама дата дає можливість залучити більш широку увагу до проблеми голодомору. Ще живі люди, які пам’ятають голодомор і які можуть розповісти про нього. Ще зберігається шанс засвоїти урок історії не заочно, за підручниками, а через безпосередній контакт з нею. Але з кожним роком така можливість зменшується. Голодомор віддаляється у часі і здається менш актуальним.

Проте, його страшний спадок продовжує тиснути. Щоб його позбутися, необхідно залучити до процесу переосмислення голодомору весь народ України. Через п’ять, десять років зробити це буде надзвичайно важко. Тому, треба це робити сьогодні. Зокрема, слід організувати масове розповсюдження знань про голодомор серед усіх верств населення, у всіх без винятку регіонах. Через ЗМІ, через книжки та публічні заходи необхідно донести людям інформацію про ту трагедію і пояснити її значення.

Україна сьогодні в такому сплеті протиріч і тупиків, що самоочевидно: треба наважитися сказати собі і світові правду. Ми не тільки посткомуністична, ми — постгеноцидна нація, яка перейшла пекло і в ньому вижила. Пошанування власної історії не тільки справа дослідників, істориків чи статистів. Це справа всього народу, компонент його культури, духовної зрілості. Осмислення історії означатиме прогнозованість майбутнього держави і нації.

Міжнародний Фонд „Україна 3000” у рамках програми „Уроки історії: Голодомор 1932-33 рр.” намагається зробити свій внесок у цю благородну справу. Цей сайт був створений як інструмент обміну і представлення інформації про всі події в контексті 70-х роковин голодомору не залежно від того, де вони відбуваються, і хто їх проводить. Крім цього Фонд готує до масового розповсюдження інформаційну брошуру „Голодомор 1932-33 рр.”, яка міститиме головні факти, документи, свідчення, ілюстративний матеріал про події того часу.

Але, для досягнення максимального ефекту, ми закликаємо українців у всьому світі та друзів нашого народу взяти участь у поминальній акції „Свічка у вікні”, яка відбудеться 21 листопада 2004 року в офіційний День пам’яті жертв голодоморів і політичних репресій, яка стає традиційною. Ми закликаємо всіх небайдужих людей в цей день на кілька хвилин залишити усі свої справи і запалити свічку на знак пам’яті про тих, хто загинув страшною смертю у 1932-33 рр.

Сподіваємося, що цього року Україна спроможеться зробити все, щоб, нарешті,  визнати голодомор актом геноциду проти української нації і запалити в цей День мільйони свічок. Кожній загубленій душі. Кожній душі просвітленій, яка йшла в небуття з вірою, що їх нащадкам залишається земля, неймовірного багатства і сили.

Ми впевнені, що в цій акції візьме участь весь український народ, бо голодомор 1932-33 рр. торкнувся кожної родини. Ми постраждали всі, бо кожен втратив частку свого коріння. Тож давайте разом звернемося до нашої історії і вийдемо після цього духовно чистішими, мудрішими, сильнішими, досконалішими. Нехай у мільйонах маленьких вогників згорить страшний спадок голодомору.

Нехай у цьому полум’ї зникнуть нещирі частинки душі кожного з нас. І буде наш шлях у майбутнє прямим і світлим.